нашої Української Православної Церкви.
В останні дні опубліковані звернення декількох єпархій, окремих священників і благочинних округів (в тому числі нашого) до Синоду з проханням підняти питання про повну самостійність УПЦ – і окремі «фейсбучні експерти» посипали звинувачення: значить, були у Московському Патріархаті і обманювали …
Перш ніж виписувати нісенітниці, потрібно знати хоча б мінімум необхідного в області канонічного права, а саме: у своїй новітній історії український народ за рік до здобуття державної незалежності вже мав церковну самостійність. Рішенням Архієрейського собору Руської Православної Церкви 30-31 січня 1990 р. Український екзархат РПЦ було перейменовано на Українську Православну Церкву, а 27 жовтня 1990 р. Томосом Патріарха Олексія ІІ УПЦ були даровані «незалежність і самостійність в своєму управлінні». З того часу адміністративно-правовий статус так званої «широкої автономії» визначає основний установчий документ – «Статут про управління УПЦ»:
Пункт1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні.
Пункт 3. Українська Православна Церква з‘єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву.
Тобто, не підпорядковується адміністративно, не є складовою частиною, а «з’єднана через РПЦ». Наступною (і кінцевою) сходиною адміністративно-правового статусу є автокефалія – стан повної канонічної самостійності. УПЦ з 1990 р. двічі на своїх соборах (1-3 листопада 1991 р та 27-28 квітня 1992 р.) виносила постанови про доцільність процесу отримання статусу автокефалії, але дальше документального декларування справа з місця не зрушилась, натомість перемістилась із внутрішньо церковно-канонічного плану у суспільно-церковну площину, перетворившись у болючу проблему сучасності.
До статусу Українського Православ’я уміло підклеюють політичні ярлики москвофільства та українофобії, журналісти витворили наліпку «УПЦ МП», і на сьогоднішній день можна вважати, що сили зла в Україні своєї початкової цілі досягли: у суспільстві панує смута, а в окремих формах антагоністична поляризація з приводу Церкви.
Ніякого обману про «підпорядкування Москві» в УПЦ не має. Просто у житті нашому сталось значно гірше: процес «Путін – війна – загибель наших солдат – страждання українського народу» покривається ідеологемою мовчазного схвалення зі сторони Московської Патріархії, і саме тому назріла необхідність розірвати цю останню нитку «з’єднана через РПЦ».
Священник Олексій Добош
