25 серпня, у недільний день, з різних куточків Ковельщини поспішили священники Української Православної Церкви у село Волошки, аби провести в останню путь полеглого за незалежність України воїна Богдана Вікторовича Гончара. Проте, молитву звершувати довелося у церковному дворі перед дверми зачиненої Свято-Миколаївської церкви.
Головному сержанту десантно-штурмового взводу, молодшому сержанту Богдану Гончару у липні виповнилося 35 років, а 19 серпня, у день Преображення Господнього, він віддав своє життя за Україну біля селища Шептухівка Курської області РФ, при виконанні бойового завдання. Цілий тиждень мати полеглого воїна обливала слізьми пороги чиновників з проханням, аби влада і представники ПЦУ, котрі незаконно захопили та зачинили місцеву церкву, дозволили належно похоронити її сина. Батько з інфарктом потрапив до лікарні. Та марно. Не дозволили. Ті, хто самі провокаціями розділяють український народ, заявили про можливі провокації під час похорону.
Тож молилися під палючим сонцем біля дверей зачиненого храму. Але богослужіння було надзвичайно урочистим і головне, наповненим належним змістом – відчуттям присутності Воскреслого з мертвих Христа, що прийшов втішити скорботних та прийняти у Свої обителі стражденну душу полеглого воїна.
Священники Української Православної Церкви Ковельщини разом з отцями благочинними протоієреєм Володимиром Ровінським, прот. Михаїлом Чупаком, настоятелем місцевої православної громади прот. Віталієм Лашта, провели від рідної домівки до храму, а від храму до місця вічного спочинку воїна-захисника. Священники підтримали осиротілу родину, висловили співчуття усій громаді Волошок та нагадали, що їхній земляк Богдан Гончар поліг смертю хоробрих з вірою у єдність українського народу і недопущення у життя громади тих, хто її провокативно розділяє.
