3 березня на 63-у році життя після тривалої хвороби відійшов до Господа незмінний протягом 32 років настоятель храму святої великомучениці Параскеви П’ятниці с. Самари протоієрей Володимир Макарчук. Сльозами і щирим сумом зустріли цю звістку жителі Самарів. Він був надзвичайно доброю людиною, виваженою, розсудливою і терпимою. Для кожного, хто хоч раз у житті приходив до церкви за останні тридцять років, батюшка був дорогою людиною, адже хрестив, вінчав, хоронив не одне покоління самарівців.

Він народився 16 травня 1955 року у селі Сінне Гощанського району Рівненської області у селянській родині. Змалечку ходив до храму. Вплив на релігійне виховання майбутнього священика мали мама Анастасія Дмитрівна та сестра Галина, які співали у церковному хорі. Після закінчення школи у 1970 році два роки навчався у Рівненському професійно-технічному училищі. Після здобуття середньої освіти працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів. Далі була служба в рядах радянської армії, яку проходив у Білорусі у танкових військах. Був командиром танка. У 1976 році одружився з Катериною Деркач, яка народилася і виросла у селі Краснилівка Камінь-Каширського району. Роком пізніше звільнився з фабрики і поїхав на заробітки на далекий схід Росії – у Владивосток. Працював у морі на добуванні риби.

Там, на чужині, усвідомив, що покликання його – бути священиком. І 25 листопада 1979 року у місті Іркутськ архієпископ Іркутський і Четинський Серапіон рукоположив Володимира Макарчука в диякона та направив на службу в Благовіщенський храм міста Благовіщенськ Амурської області. Через рік, 23 листопада 1980 року, архієпископ Іркутський і Четинський Мефодій рукоположив його в ієрея у храмі міста Улан-Уде. Через два роки, 15 червня 1982 року, Володимир Макарчук був переведений у храм святого благовірного князя Олександра Невського м. Хабаровськ. Там молодого священика спіткало лихо – храм згорів, але батюшка Володимир доклав усіх зусиль, аби відбудувати святиню, і вона таки засяяла куполами. Ще тричі після цього випадку Олександро-Невський храм горів, причому майже дотла, але його знову і знову відбудовували. А Володимир Макарчук невдовзі повернувся в Україну, і в 1986 році архієпископ Волинський і Ровенський Даміан призначив його настоятелем храму святої великомучениці Параскеви с. Самари. З тих пір 32 роки поспіль священик незмінно ніс послух настоятеля цієї церкви.

Подружжя Макарчуків дало життя трьом дітям – сину Олександру, донькам Наталії та Олені. Немало випало випробувань на долю священика, адже він приїхав у Самари на зламі розвалу Радянського Союзу, коли люди і боялися, і відвикли ходити до храму, підносити молитви до Бога. Тож його прихід у Самари був початком становлення нинішньої багатолюдної православної парафії села.

За життя протоієрей Володимир отримав чимало церковних нагород. 9 квітня 1984 року святійшим патріархом Пименом Володимир Макарчук був нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня; 23 серпня 1992 року – хрестом з прикрасами; 1 червня 1999 року – митрою. З 2006 року йому було надане право служіння Божественної літургії з відкритими Царськими Вратами до молитви «Отче наш».

Поховали протоієрея Володимира 4 березня з благословення митрополита Володимир-Волинського і Ковельського Володимира, який особисто не зміг бути присутнім на похороні, але передав слова щирих співчуттів сім’ї спочилого. Вранці у храмі святої великомучениці Параскеви відбулася Божественна літургія, яку очолив благочинний Гірниківської округи протоієрей Іоанн Хіночик, а о 12:00 год. розпочався чин відспівування, на якому були присутні священики Гірниківського та Ратнівського благочинь з благочинними Іоанном Хіночиком та Анатолієм Гурським. Співав хор священиків району.

Із самого ранку і до післяобідньої пори, коли завершився чин відспівування священика, з ним прощалося численне зібрання мирян. Описати, скільки людей прийшло провести батюшку Володимира в останню путь, неможливо, адже люди йшли і йшли. І в кожного бриніли сльози на очах, бо кожен сприймав цю втрату, як особисту. Як доброго батька, проводили самарівці свого духовного наставника, який три десятки років возносив до Бога щирі молитви за село і людей, які стали для нього рідними. А скільки було людей із сусідніх сіл! Адже церкви там збудували відносно недавно і тривалий час люди ходили до храму у Самари.

Надгробне слово за спочилим священиком сказав благочинний Гірниківської округи протоієрей Іоанн Хіночик. Поховали батюшку Володимира на території храму під багатовіковим дубом. І хоч знають самарівці, що їхній дорогий батюшка відійшов у кращий світ, та коли залунали скорботні слова «Вічна пам’ять», плакали і жінки, і чоловіки, і діти, бо всім він запам’ятався, як людина доброї, щирої душі. Віримо, що Господь прийме безсмертну душу протоієрея Володимира у Царство Небесне, і в небесних обителях він молитиме Бога за благополуччя самарівців, яким вірою і правдою служив більше 30 років.

Марія ЛЯХ

ЗАЛИШТЕ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here